Ответ:

Особливо пластично майстерність Гомера проявилася у змалюванні «навдивовижу виразних, живих і прекрасних характерів Ахіллеса, Гектора, Пріама, Одіссея» та інших героїв першого плану (Л. Толстой). Усім цим образам притаманна певна стандартність, монументальність, вони наче «окуті» неспішно розміреними ритмами гекзаметру, герої проходять перед нами наче в уповільненій кінозйомці. Але ця велична неспішність не заважає і вияву динаміки почуттів, вчинків. Образ Ахілла побудований на різких переходах від бурхливого поривчастого руху до бездіяльності, а від неї — знову до спалаху енергії (його поєдинок з Гектором — кульмінація «Іліади»), після чого нова пауза спокою (перемир’я з Пріамом на 12 днів заради похорону Гектора). В Ахіллі зливаються воєдино хтонічне міфологічне начало (він син смертного і богині Фетіди) і людське, дикунська жорстокість і наївність, відхідливість, повага до гідного суперника, егоїстична примхливість і добровільне підкорення волі колективу. А у «вищому» плані образ Ахілла — це перший у європейській літературі і, можливо, другий після образу Гільгамеша з аккадської поеми, старшої від «Іліади «на тисячу з лишком років, символ тлінності людини. Ця тлінність, «суєтність» земного існування підкреслена різким контрастом: Ахілл — наймогутніший і найпрекрасніший воїн з-поміж ахейців, непереможний герой, приречений на загибель у розквіті юності.