Ответ:

Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень, почутих від матері: «Вечорами, сидячи біля

прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона їх багато і співала

з великим почуттям...» — писав А.Малишко,

Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдаро-

ваною людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього

життя і майстерно передавав їх словесними образами.

Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона

близька до музики. І не дивно, що багато пісень («Колгоспний вальс»,

«Київський вальс», «Білі каштани», «Пісня про рушник», «Ми підем.

де трави похилі» та інші), написаних на слова поета, увійшло в золо-

тий фонд народної музики.

Мабуть, душу кожного з нас полонить «Пісня про рушник». Цей

твір, покладений на музику П. Майбородою, увійшов у побут україн-

ського народу, став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кож-

не слово, кожний образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних

почуттів, про святу синівську любов. Ось чому поезія А. Малишка так

органічно зливається з музикою композитора П. Майбороди.

Автор вводить у вірш поетичні образи матері і сина. Син у далекій

дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний

подарунок – вишитий рушник. Дивлячись на нього, син ніби згадує

своє село, дитинство, матір, усе близьке і рідне його серцю.

Вірш збуджує наші емоції, закликає людей не збідніти душею, не

розгубити у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місць,

де ти народився і виріс «в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров», до

всього того, що було у житті таке «знайоме до болю».

Під час Великої Вітчизняної війни незмінним успіхом користувалися

пісні Андрія Малишка на партизанську тематику: «Засвистали парти-

зани», «Як збиралися хлопці до загону», «Що за вітер з-за гори», «Ми

не маєм поля й хати» та інші.

Поет глибоко відчував «подих віку» і відтворюючи його в поезії,

використовує музичні засоби:

Ні, то у фарбі, в душевнім тоні

і струни, й птиці нові курличуть

говорить він у вірші «Не ганьте друзі, за непривітність» про особливо-

сті своєї творчої палітри.

Як і всі бійці, поет палко мріяв про перемогу над ворогом. Він не

уявляв жодного дня без пісні, яку так любить народ. Про щасливе май-

бутнє А. Малишко говорить словами відомої української пісні «Заку-

вала та сива зозуля...», яку співають бійці:

І в пісні зозуля кувала

про щастя майбутнє солдату.

З палкою любов'ю говорить А. Малишко і про відважних прикор-

донників, які «просяться в пісню» («Бажання»), про дівчину-шофера що також заслуговує бути в пісні («Не буду починати»); про хліборобів,

невтомна праця яких супроводиться піснею:

I стелиться пісня юнача

Отам, де пройшли орачі.

Таким чином, найвища нагорода для будь-якого письменника, коли

його вірші ідуть в люди і повертаються народною піснею.

Так сталося з багатьма поезіями А. Малишка. З його творами пра-

Цювало близько 80 композиторів, а «Пісня про рушник», «Стежина»,

«Вчителька» відомі й цілому світі і викликають найщиріші почуття до

матері, рідного дому, до людей, які навчили усьому доброму в житті.

Пісні А. Малишка ввібрали в себе найніжніші почуття. Вони то кра-

ють серце невимовним болем, то сміються і кличуть до танців, служать зразком органічної єдності змісту і форми, слів і музики, містять

в собі великий заряд духовності.